Перейти до основного вмісту

Авторська колонка

Чи допустимо в Україні брати на роботу людей, які не визнають Росію агресором?

Олексій Давиденко підприємець, блогер

Усі статті

                    З 2014 року ми з радістю беремо в свою команду перелесенців з Донбасу.

                    От і вчора.

                    Я проводив співбесіду з дівчиною з Маріуполя. Прекрасне резюме. 10 років роботи на одному місці і з підтвердженням потрібного нам фаху.

                    - Коли ви приїхали в Київ?

                    - Два месяца назад.

                    - А до того пів року були в Маріуполі?

                    - Нет, в России.

                    - Скільки часу ви провели в Росії?

                    - Ну до сентября. Сын не поступил в школу в Ростове и мы уехали.

                    - А якби поступив?

                    - Ну конечно же остались бы там жить.

                    На цьому етапі співбесіду можна було б закінчити, але мені здавалося що я її не правильно зрозумів.

                    - Тобто після всього що сталося з Маріуполем і Україною, ви були готові залишитися жити в Росії?

                    - А какая вам разница!? Если я вам подхожу по профессиональным навыкам, какая вам разница, кого я поддерживаю и где я готова жить?

                    - Для нас є різниця.

                    - Я уже столько пережила. У меня отняли мой дом.

                    - А хто відняв? Хто в цьому винен?

                    - Война виновата.

                    - Але у цій війни є агресор. Назвіть будь ласка країну яка винна в усьому що з вами сталося.

                    - Зачем вы меня втягиваете в свою политику. Вы же ищете сотрудника, вот и скажите, подхожу я вам как работник или нет?

                    Чесно.

                    На 10 місяці війни після всього того горя яке Росія вже принесла моїй країні чути такі слова в столиці України - це якийсь сюр.

                    - Ні, не підходите.

                    - Скажите почему? Только потому, что я готова жить в Россие.

                    - Ви мабудь прекрасний фахівець, але час коли були потрібні виключно професійні якості нажаль назавжди пішов. Ви доросла людина. Якщо на 10 місяці військові агресії, після Бучі, Ірпеня, Маріуполя і Ізюма, після тисяч закатованих цивільних і десятків тисяч загиблих українських військових, ви не розумієте хто в цьому винен і готові жити в Росії. То це світоглядні розбіжності.  Ми не зможемо знаходитися з вами в одному офісі і одній команді.

                    Вона встала і пішла на вихід, а на останок сказала:

                    - Я легко могла сказать вам не правду, которая бы вам понравилась и получить эту работу. Но я сказала вам как есть и осталась без работы.

                    - Була б моя воля, ви би залишилися не тільки без роботи, а й без українського громадянства.

                    Без чіткої, зрозумілої проукраїнської позиції вам тут не раді.

                    Тут.

                    Це не в нашій компанії і не в Києві.

                    Тут - це в Україні.

 

 За матеріалами: https://www.facebook.com/ukrdav/posts/

Думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не несе відповідальності за зміст цієї публікації.
X